При вираженому збільшенні привушної слинної залози, обличчя хворого паротитом набуває грушоподібної форми, мочка вуха з боку ураженої залози трохи підіймається. Шкіра в місці припухлості натягнута, насилу збирається в складки, лисніє. У привушній області турбують почуття напруги й болю, особливо в нічний час.

Якщо набряк залози тисне на євстахієву трубу, у вухах може з'явитися біль та шум. Часто, через болючі відчуття позаду вух хворий не може пережовувати їжу, іноді відбувається тонічний спазм жувальної мускулатури.

Найчастіше, слинні залози уражаються з двох сторін, але буває й односторонній епідемічний паротит.

Біль тримається 3-4 дні, до кінця 7 дня захворювання зникають набряки та поступово зникають всі симптоми свинки.

На відміну від дітей, паротит у дорослих протікає з більш тривалим продромальним періодом, вираженими клінічними проявами. Часто спостерігаються ураження підщелепних та під'язикові слинних залоз, диспепсичні розлади. Одужання у дорослих займає в середньому до двох тижнів.

Лікар-інфекціоністпроводить диференціальну діагностику паротиту з гнійними запальними захворюваннями привушних залоз, паратонзилярним абсцесом,інфекційним мононуклеозом, токсичною формою дифтерії.

Як лікувати паротит

Лікування паротиту при неускладнених формах проводиться амбулаторно. Госпіталізація проводиться при важких формах захворювання та розвитку ускладнень. При високій температурі показаний суворий постільний режим.

На сьогодні засоби етіотропного лікування відсутні.

Особливого догляду потребує порожнина роту: часте пиття, ретельна чистка зубів, регулярне полоскання содовим розчином або чистою водою.

Методи лікування паротиту:

• сухе тепло на область привушних залоз (УФО-лампа, сухі зігріваючі компреси);
• місцевіфізіотерапевтичні процедури(УВЧ-терапія, діатермія);
• дезінтоксикаційна терапія;
• жарознижувальні препарати (при температурі вище 38 градусів).

Якщо розвивається запальний процес в яєчках (орхіт), то рекомендується використовувати суспензорії, місцево в перші 3-4 дні – холод, а потім – тепло.

Хворих необхідно ізолювати на 9-10 днів. Приміщення, де знаходиться хворий, потрібно часто провітрювати, регулярно проводити вологе прибирання, для особистого користування виділяється окремий посуд, засоби особистої гігієни, дітям – іграшки.

Якщо дитині ще не виповнилося 10 років та вона раніше не хворіла на свинку, то вона підлягає карантину на 3 тижні з моменту останнього контакту з хворим.

Що необхідно знати про щеплення від кору?

Кір – це прогнозована та контрольована інфекція і для її запобігання вже більше 50 років існує вакцина. При охопленні 98% населення вакцинацією виникає "колективний імунітет", який запобігає поширенню вірусу в даній популяції.

Переважна більшість європейців мають усі щеплення проти кору за календарем, тому в 42 з 53 країн Європи вдалося зупинити поширення кору. Проблемними залишаються ті країни, в яких рівень охоплення щепленнями недостатній, на жаль, серед цих країн знаходиться й Україна.

Вакцинація від кору входить в наш календар щеплень: проводиться в 1 рік та повторно (ревакцинація) в 6 років. Якщо з якихось причин вакцинація не проводилася у встановлений термін, її можна зробити у будь-якому віці, краще – двічі, з інтервалом між щепленнями не менше 28 днів.

Екстрена вакцинопрофілактика необхідна неімунним дітям протягом перших 3-х діб після підтвердженого контакту з хворим на кір.

Слід пам’ятати, що вакцинація може супроводжуватися певними реакціями, оскільки використовується живий ослаблений штам. Іноді і вакциновані можуть захворіти, однак, це не йде ні в яке порівняння зі справжнім захворюванням, що за багатьма клінічними ознаками протікає значно важче.

Спокійно та без паніки вирішуйте з вашим лікарем доцільність вакцинації, звертайтеся вчасно до закладу медичної допомоги при підвищенні температури тіла до 38 градусів і вище, особливо, якщо Ви чи Ваші діти не щеплені та відносяться до групи ризику.

У нашій країні зазвичай доступні комбіновані вакцини з коревим компонентом (наприклад, разом з краснухою чи краснухою та паротитом). Для дорослих застосовуються ті ж вакцини, що і для дітей. Наразі, в Україну для щеплень КПК постачають Пріорикс™/Priorix™ — препарат, вироблений компанією GlaxoSmithKline Biologicals s.a (Бельгія).

При зверненні до лікаря його обов’язково слід проінформувати про наступне:

• наявність алергічних реакцій в анамнезі;
• наявність будь-якого імунодефіцитного стану, в т.ч. онкозахворювання, прийом хіміопрепаратів, променеву терапію;
• проведення будь-якої вакцинації протягом останніх 4-х тижнів;
• вагітність;
• введення препаратів крові найближчим часом;
• зниження рівнів тромбоцитів в анамнезі.

Все це необхідно для визначення можливості проведення вакцинації саме Вам чи Вашим рідним.

І пам’ятайте: попередження інфекційних захворювань – це обов’язок не лише держави, а й кожної небайдужої людини!

Дифтерія— це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.

Причини дифтерії

Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1%-й розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине під час нагрівання (+60 °С та вище), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.Бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae є окремим типом інфекційного процесу і буває:

• реконвалесцентне (у осіб, що перехворіли на дифтерію);
• у здорових осіб (у яких на момент огляду клінічні симптоми були відсутні).

За тривалістю бактерієносійство Corynebacterium diphtheriae поділяють на:

• короткочасне — збудник виділяється до 2 тижнів;
• середньої тривалості — від 2 тижнів до 1 місяця;
• затяжне — більше 1 місяця;
• хронічне — від 6 місяців до кількох років.

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

• біль у горлі;
• підвищена температура, лихоманка;
• набряк слизової оболонки ротоглотки;
• наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
• набряк шиї;
• збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання.

Дифтерія носа:серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення зноса, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.Дифтерія глотки:найчастіша форма; неприємний запах зрота, біль угорлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, утяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). У пацієнтів зобструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів фібринозних плівок іасфіксії. Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована інабрякла.Дифтерія гортані і трахеї:як правило, внаслідок поширення процесу зглотки; фібринозні плівки інабряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.Дифтерія шкіри:раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.Дифтерія може вражати й інші органи:кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.

Ускладнення

Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.

Ускладнення від дифтерії можуть включати:

• блокування дихальних шляхів;
• інфекційно-токсичний шок;
• пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
• ураження нервової системи;
• нефрозонефрит;
• легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).

Лікування дифтерії

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару.Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсину крові.

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років.Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно). Також є мережа приватних кабінетів щеплень, де можна вакцинуватися власним коштом.

Вакцинація дітей

Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).Щеплення дітей до 7 років з порушенням Календаря призначаються лікарем з такого розрахунку, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 місяців 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 місяців 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.Дітям, старшим 7 років, та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15 –18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.

Вакцинація дорослих

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.Для профілактики дифтеріїу разі виникнення осередку інфекціїконтактні особи залежно від їхнього вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:

• нещеплені особи мають одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
• особи, які підлягають ревакцинації згідно з Календарем щеплень у цьому році, мають негайно отримати чергову ревакцинацію;
• особи, імунізовані згідно з Календарем, мають отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) чианатоксину АД-М залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії минув щонайменш рік.

Поліомієліт– це вірусне інфекційне захворювання, що уражує нервову системуі викликає повний параліч. Вірус проникає в організм через рот і розмножується в кишечнику. Симптоми захворювання: висока температура, втома, головний біль, нудота, регидність шиї та біль у кінцівках.

Джерелом інфекції є хворі або вірусоносії. Виділення вірусу з верхніх дихальних шляхів та випорожнення починається вже в інкубаційний період, який триває в середньому 5-12 днів (можливі коливання від 2 до 35 днів). Після появи перших симптомів захворювання вірус продовжує виділятися з фекаліями і залишається життєздатним до трьох місяців.

В організм людини вірус може потрапити також через воду і харчові продукти, що не пройшли термічну обробку. Вірусоносіями можуть бути і комахи. Однак 90-95% інфікованих не хворіють. Вони стають несприйнятливі до цієї інфекції, тому в їх крові утворюються антитіла. Захворюванню сприяють фізичне і емоційне перенапруження, загальне ослаблення імунітету.

Перебіг хвороби

Інкубаційний період триває близько 10 днів. Перші симптоми захворювання схожі на грип. На початковій стадії іноді виникають порушення функцій шлунка і кишечника. Через три дні температура знижується, потім знову раптово підвищується, з'являється занепокоєння, посилюється потовиділення, людина може втрачати свідомість, може з'явитися запалення мозкової оболонки, розвивається параліч (частіше м'язів ніг і рук). Можливе порушення дихання і кровообігу. Тривалість паралічу від декількох годин до 2-3 днів. Хвороба може припинити прогресувати на будь-якій стадії. При інтенсивному лікуванні наслідки можуть бути незначними. Найчастіше залишається атрофія м'язів, контрактура рук і ніг, деформація хребта.

Поліовірус стійкий в навколишньому середовищі. Він зберігає свої інфекційні властивості в стічних водах при 0°С протягом місяця. Нагрівання при температурі 50°С вбиває вірус протягом 30 хвилин у воді, а при 55°С - в молоці, сметані, маслі та морозиві. Вірус стійкий до УФ-променів і висушування, а також до хлорвміщуючих дезінфектантів (хлорне вапно, хлорамін).

Профілактика

Поліомієліт невиліковний, але його можна попередити за допомогою вакцинації.

Щеплення проти поліомієліту входять до календаря профілактичних щеплень:

- вакцинація складається з трьох щеплень і проводиться дітям у віці 3, 4 і 5 місяців, перші 2 щеплення - з використанням інактивованої вакцини проти поліомієліту(ІПВ);
- ревакцинація проводиться дітям у віці 18 місяців, 6 та 14 років з використанням оральної поліомієлітної вакцини (ОПВ).

З метою профілактики поліомієліту необхідно:
- додержуватись правил особистої гігієни (миття рук);
- свіжі овочі, фрукти, сухофрукти та зелень перед вживанням після миття під проточною водою ополоснути кип’яченою чи бутильованою водою.

УВАГА, ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Терміново звертайтесь за медичною допомогою, якщо у дитини, раніше не вакцинованої проти поліомієліту, спостерігається висока температура, головний біль, біль у горлі, м’язах та кістках, нежить блювота, раптове порушення ходи.

Пам’ятка щодо запобігання поліомієліту

Поліомієліт представляє собою гостре інфекційне захворювання вірусноїетіології, яке виникає в результаті інфікування одним з трьох типів вірусів поліомієліту.Клінічні прояви поліомієліту поліморфні. У понад 90% інфікованих осіб інфекція є безсимптомна, у 4-8% захворювання перебігає в абортивній формі без рухових порушень. Абортивна форма поліомієліту може проявлятися у вигляді гострої респіраторної інфекції, гострої кишкової інфекції, у 1% хворих розвивається серозний менінгіт. Лише у 1-10 з кожних 1000 сприйнятливих до захворювання осіб (0,1-1,0%) розвивається паралітична форма хвороби з ураженням мотонейронів клітин переднього рогу спинного мозку з наступним стійким випадінням їх функцій, розвитком паралічів і парезів.

Клінічні ознаки паралітичних форм поліомієліту:

- гострий початок захворювання з загально-інфекційного синдрому;

- підвищення температури тіла;

- головний біль;

- біль у горлі;

- нежить;

- диспепсичні розлади – блювота і проноси;

- розвиток гострих в’ялих паралічів виникає від декількох годин до 1-5 днів;

- частіше страждають проксимальні відділи кінцівок;

- парези і паралічі мають асиметричне "мозаїчне" розташування;

- знижений тонус м’язів;

- уражаються м’язи ніг, рук, тулуба;

- зміна походки;

- знижені сухожильні рефлекси;

- чутливість збережена;

- швидкий розвиток атрофії м'язів.

Як можна заразитися вірусом поліомієліту?

Джерелом інфекції є хворі на паралітичні та непаралітичні форми поліомієліту або вірусоносії. Передача збудника поліомієліту відбувається від людини до людини. Основний механізм передачі вірусу – фекально-оральний. Вірус може передаватися через брудні руки, іграшки, інфіковану воду та їжу, а також може передаватися переносниками – мухами. Слід пам’ятати, що вірус поліомієліту може тривалий час зберігатися у навколишньому середовищі – до 3-4 місяців у воді, до 6 місяців з фекаліями в ґрунті. Також можлива передача вірусу повітряно-крапельним шляхом. Заразними при поліомієліті є виділення з верхніх дихальних шляхів та випорожнення.

Як довго є заразним хворий на поліомієліт?

З верхніх дихальних шляхів вірус виділяється тільки в гострому, препаралітичному періоді, з випорожненнями – більш тривалий час. Найбільш інтенсивне виділення вірусу від хворого відбувається в перші два тижні захворювання, але може продовжуватися до 4-6 тижнів від початку захворювання.

Як попередити зараження на поліомієліт?

Ізоляція осіб , що прибули з країн-ендемічних по поліомієліту з проявами гострої респіраторної інфекції, гострої кишкової інфекції, серозного менінгіту, в’ялих паралічів з обов’язковим їх дворазовим обстеженням на поліомієліт.

На контактних осіб накладається карантин строком на 21 день з моменту ізоляції хворого. За ними організується нагляд педіатра (щоденно) та невролога (одноразово, в разі необхідності).

У вогнищі інфекції проводять поточну та заключну дезінфекцію з використанням дезінфікуючих засобів.

При загрозі виникнення поліомієліту в країні всім дітям у віці до 5 років, що не були щеплені або щеплені з порушенням графіку, проводять термінову вакцинацію живою поліомієлітною вакциною.

Обмеження відвідування країн - ендемічних по поліомієліту, а при завезенні в країну захворювання місць великого скупчення людей.

Часте миття руки с милом.

Провітрювання приміщення декілька разів на день.

Проведення вологого прибирання приміщень.

Вживання тільки кип’яченої або спеціальної води для пиття, добре вимитих овочів та фруктів, бажано з милом.

Що сприяє розвитку паралітичних форм поліомієліту?

Відсутність або неповний курс вакцинації проти поліомієліту;

Вагітність;

Інтенсивні фізичні навантаження;

Внутрішньом’язеве введення лікарських препаратів;

Травми;

Оперативні втручання, особливо тонзил- та аденектомія;

Тісний, тривалий контакт з хворим.

Як запобігти розповсюдженню поліомієліту в дитячих установах?

Під час загрози спалаху поліомієліту нові діти в загальноосвітні навчальні, оздоровчі та санаторно-курортні заклади не приймаються.

Припиняється відвідування дитячої установи сторонніми особами.

Проводиться вологе прибирання приміщень не менше двох разів на день.

Приміщення, в яких знаходяться діти повинні бути вентильованими, їх необхідно провітрювати декілька разів на день.

Діти повинні дотримуватись правил особистої гігієни (часте миття рук з милом протягом дня).

Виключається переведення дітей із групи в групу.

Діти повинні щоденно оглядатися лікарем чи педіатром і при появі перших ознак захворювання (підйом температури тіла, головний біль, катаральні прояви, диспепсичні розлади, біль у кінцівках, пітливість) необхідно госпіталізувати до інфекційного відділення.

Що повинні знати батьки, щоб попередити зараження дитини на поліомієліт?

Обов’язкове дотримання графіку профілактичних щеплень;

Уникати дитині місць великого скупчення людей;

Уникати контакту з особами, що перебували в країнах-ендемічних по поліомієліту та відвідування країн - ендемічних по поліомієліту;

Навчити дітей мити руки з милом;

Провітрювати приміщення декілька разів на день;

Проводити вологе прибирання оселі;.

Пити тільки кип’ячену воду, добре вимиті овочі та фрукти.

Що робити батькам, якщо дитина захворіла на поліомієліт?

При появі перших ознак захворювання (підйом температури тіла, головний біль, катаральні прояви, диспепсичні розлади, біль у кінцівках, пітливість) необхідно звернутись до лікаря.

Хворого необхідно госпіталізувати в дитячу інфекційну лікарню або дитяче інфекційне відділення, виділити йому окремий посуд, рушники, предмети особистої гігієни.

У приміщеннях, в яких перебувала хвора дитина, необхідно провести вологе прибирання з застосуванням дезінфікуючих засобів.

При яких ознаках захворювання у дитини необхідно негайно звернутися за медичною допомогою?

- підвищення температури тіла;

- головний біль;

- біль у горлі;

- нежить;

- диспепсичні розлади – блювота і проноси;

- біль в кінцівках;

- неможливість стати на ніжки;

- підвищена пітливість.

Поліомієліт– це вірусне інфекційне захворювання, що уражує нервову системуі викликає повний параліч. Вірус проникає в організм через рот і розмножується в кишечнику. Симптоми захворювання: висока температура, втома, головний біль, нудота, регидність шиї та біль у кінцівках.

Джерелом інфекції є хворі або вірусоносії. Виділення вірусу з верхніх дихальних шляхів та випорожнення починається вже в інкубаційний період, який триває в середньому 5-12 днів (можливі коливання від 2 до 35 днів). Після появи перших симптомів захворювання вірус продовжує виділятися з фекаліями і залишається життєздатним до трьох місяців.

В організм людини вірус може потрапити також через воду і харчові продукти, що не пройшли термічну обробку. Вірусоносіями можуть бути і комахи. Однак 90-95% інфікованих не хворіють. Вони стають несприйнятливі до цієї інфекції, тому в їх крові утворюються антитіла. Захворюванню сприяють фізичне і емоційне перенапруження, загальне ослаблення імунітету.

Туберкульоз: ознаки, симптоми, лікування, профілактика

Туберкульоз вже не одне століття поспіль є одним із грізних інфекційних захворювань, що тероризують людство. Які є ознаки та симптоми туберкульозу, як ним не захворіти та правильно лікувати – про все це читайте у нашій статті.

Попри те, що туберкульоз можна попередити та ефективно лікувати, ця інфекційна хвороба входить у десятку інфекцій, що спричиняють смертність в усьому світі. Згідно з інформацією ВООЗ, у 2018 році від туберкульозу загинуло 1,5 мільйони осіб (із них 251 тис. осіб мала також ВІЛ/СНІД). В Україні станом на січень 2020 року від туберкульозу лікується 18472 особи, із них 1945 випадків захворювання – нові.

Визначення туберкульозу та його основні форми

Туберкульоз (інакше – сухоти) – інфекційна хвороба, яку викликає мікобактерія туберкульозу. Захворювання має хронічний перебіг. Найчастіше вражаються легені хворого (легеневийтуберкульоз або туберкульоз легень), а в разіпозалегеневоготуберкульозу можуть вражатися інші органи, зокрема, кістки, шкіра, оболонки мозку, нервова система, нирки, печінка та ін.

Форми туберкульозу

• Активна форма– може бутивідкрита(коли хворий виділяє назовні мікобактерії туберкульозу, наприклад, під час кашлю) тазакрита(коли немає виділення мікобактерії назовні, тобто хворий незаразний);
• Латентна (прихована)форма.

Збудник туберкульозу

Туберкульоз викликається бактерією Mycobacterium tuberculosis (мікобактерія туберкульозу,інакше –туберкульозна поличка, або паличка Коха, названа так на честь її першовідкривача), що найчастіше вражає легені – основний орган дихальної системи. Туберкульоз поширюєтьсявід людини до людиничерез повітря, черезповітряно-краплинний механізм передачі.Переважно це відбувається, коли особи з активною (відкритою) формою туберкульозу кашляють, чхають чи спльовують слину, у результаті чого мікобактерії потрапляють у повітря. Аби заразитися, достатньо лише незначної кількості паличок туберкульозу. Найбільший ризик заразитися від хворого мають члени його родини, колеги чи медичні працівники, які тривалий час контактують із хворим на відкриту форму туберкульозу.

Збудник туберкульозу доволі стійкий у навколишньому середовищі: витримує висихання до декількох тижнів, нагрівання до 100? С протягом 5-7 хвилин. Руйнується туберкульозна паличка під дією ультрафіолетового опромінення (УФО), тому в лікувальних закладах, де лікують хворих на туберкульоз, застосування ультрафіолетових ламп обов’язкове.

Ознаки та симптоми туберкульозу, як проявляється туберкульоз?

Латентна (прихована) форма туберкульозу

Збудники туберкульозу знаходяться в тілі хворого, проте імунна система попереджує їх розповсюдження. Це означає, що в цієї особи немає симптомів (ознак) туберкульозу і що вона не є заразною. Проте інфекція все ж перебуває в її тілі, а отже, за сприятливих умов може спровокувати хворобу.

Н3: Ризиком для активацій мікобактерії туберкульозу є такі стани:

• інфікування ВІЛ (СНІД);
• тютюнокуріння;
• кількісне і/або якісне недоїдання, хронічне недоїдання (мальнутріція);
• інфікування на туберкульозну паличку за останні 2 роки;
• анормальна будова (Х-подібна) грудної клітини;
• ослаблена імунна система;
• цукровий діабет;
• ниркова недостатність;
• вживання наркотиків та алкоголю;
• ракові захворювання;
• імуносупресорна терапія, наприклад, при пересадці органів;
• тривала глюкортикоїдна терапія;
• ревматоїдний артрит;
• хвороба Крона;
• псоріаз;
• червоний системний вовчак.

Приблизно одна четверта населення світу має латентний туберкульоз, тобто ці особи заражені мікобактерією туберкульозу, проте хвороба не розвинулася завдяки захисній роботі імунної системи. Особи, інфіковані паличкою туберкульозу, мають 5-15% ризику захворіти на туберкульоз протягом життя. Особи зі слабкою імунною системою, наприклад, люди з ВІЛ, із цукровим діабетом, із ознаками хронічного недоїдання (мальнутріції), особи, які курять, – мають вищий ризик захворіти на туберкульоз. Профілактично-медикаментозна терапія осіб групи ризику зменшує ймовірність виникнення та розвитку активної форми туберкульозу.

Активна (відкрита) форма туберкульозу

Під час активної форми (фази) туберкульозу мікобактерії активно розмножуються та спричиняють прояви хвороби. Така особа є заразною, може поширити мікроб іншим. 90% випадків активного туберкульозу в дорослих – це реактивація (загострення) латентної форми туберкульозної інфекції.

Симптоми активної (відкритої) форми туберкульозу, коли треба звернутися до лікаря:

• нав’язливий кашель, що триває понад 3 тижні;
• у мокротинні є сліди крові;
• біль у грудях;
• відчуття постійної втоми, слабкість;
• втрата апетиту;
• втрата ваги;
• нічний піт (пітливість);
• гарячка 37-38 ?С або знижена температура 35,5 ?С;
• озноб;
• відчуття розпирання в шиї.

Перебіг активної фази туберкульозу (відкрита форма) може бути підгострим (помірним) протягом багатьох місяців. Небезпечним наслідком такого підгострого перебігу хвороби є те, щохворі можуть відкладати візит до лікаря, у той же час розповсюджувати бактерію серед оточуючих, бути заразними.Особи з активним туберкульозом можуть заразити від 5 до 15 осіб, із якими контактують протягом року. Без відповідного лікування, близько 45% осіб без імунодефіциту, зумовленого ВІЛ, та майже всі ВІЛ-позитивні хворі з туберкульозом помирають.

Діагностика туберкульозу

Навіть сьогодні багато країн світу для діагностики туберкульозу використовує традиційний метод мікроскопічного дослідження мазка мокроти. У лабораторних умовах в зразках мокроти з легень хворого під мікроскопом визначають, чи присутня мікобактерія туберкульозу. Проте мікроскопічно можна зафіксувати лише половину випадків туберкульозу, до того ж таким чином не визначається резистентність (стійкість) до антибіотиків.

Щоби діагностувати туберкульоз, проводять такі дослідження:

• флюорографія(або рентгенологічне обстеження)грудної клітки;
• стандартні та спеціалізованіаналізи крові;
• лабораторне дослідженняхаркотинняпацієнта;
• проба Манту(або Пірке, туберкулінодіагностика, tuberculinskin-test, PPD test) – шкірний тест на наявність специфічної імунної відповіді до мікобактерії туберкульозу шляхом внутрішньо шкірного введення туберкуліну.

ВООЗ рекомендує використовувати швидкий молекулярно-генетичний тестXpert MTB/RIFяк початковий діагностичний тест для всіх категорій пацієнтів, а особливо ВІЛ-інфікованих з ознаками туберкульозу та дітей. Важливим є те, що тест не лише показує наявність збудника туберкульозу, а й визначає його стійкість до антибіотика рифампіцину, що важливо для вибору тактики лікування.

Результати проби Манту

Відсутність шкірної реакції на пробу Манту означає, що організм немає виробленого імунітету проти туберкульозу. При негативному результаті проби Манту проводять щеплення протитуберкульозною вакциною. Натомість інтенсивне почервоніння(гіперемія) ділянки введення туберкуліну – ознака наявності специфічної відповіді (Т-лімфоцитів) на збудник хвороби, тобто організм раніше вже контактувавіз туберкульозною паличкою і/або був вакцинований, тож потреби у вакцинації нема.

Результати проби Мантувизначають через 48-72 години, вимірюючи діаметр почервоніння чи папули. Результати загалом трактують так:

• негативний – якщо почервоніння відсутнє або діаметром до 5 мм;
• позитивний – почервоніння діаметром 10-15 мм, інколи більше (за виключенням алергічної реакції).

При сумнівному результаті пробу варто повторити через 3 тижні після першої ін’єкції.

Профілактика туберкульозу

Туберкульоз переважно вражає дорослих працездатного віку. Проте захворіти на туберкульоз можна у будь-якому віці. 95% всіх смертей від туберкульозу припадає на країни, що розвиваються. Для осіб із ВІЛ ризик розвитку активної форму туберкульозу зростає в 19 разів. Ризик відкритої (активної) форми туберкульозу зростає при будь-яких станах, що послаблюють імунну систему. Наприклад, недоїдання збільшує ризик у три рази. Систематичне вживання алкоголю та тютюнопаління підвищує ризик у 3,3 та 1,3 рази відповідно.

Туберкульоз у дітей

1,1 мільйона дітей віком від 0 до 14 років у світі хворіли на туберкульоз у 2018 році, із них у 230 тисяч дітей туберкульоз поєднувався з ВІЛ. Часто хворіють діти, які мають недостатнє, неповноцінне харчування (мальнутріція). Туберкульоз у дітей важко діагностувати. Переважно в дітей туберкульоз перебігає складно, часті позалегеневі форми прояву хвороби, високий рівень смертності та інвалідизації. Саме тому важливим інструментом для боротьби з туберкульозом є щеплення.

Щеплення від туберкульозу

Захист від туберкульозу забезпечує вакцина БЦЖ (лат. BCG). Вона виготовлена з Mycobacterium bovis і вперше використана 1921 року. Вакцина БЦЖ рекомендована дітям та дорослим до 35 років, які перебувають у групі ризику захворіти на туберкульоз.

Вакцина БЦЖ входить до переліку основних лікарських засобів ВООЗ. В Україні, як і в багатьох інших країнах, де розповсюджений туберкульоз, щеплення вакциною БЦЖ є обов'язковим. Вакцинація проти туберкульозу здійснюється на 3-5 добу після народження дитини (не раніше ніж через 48 годин), недоношених дітей вакцинують при досягненні ваги понад 2500 г, згідно з календарем профілактичних щеплень, затвердженого МОЗ України. Окрім дітей, вакцинуютьосіб, що належать до категорії ризику.

Групи ризику:

• діти, які проживають на територіях із високим рівнем захворюваності на туберкульоз;
• особи, які контактують у сім’ї з хворими на туберкульоз;
• особи, які живуть та працюють понад 3 місяці з людьми на території з високим рівнем захворюваності на туберкульоз;
• працівники системи охорони здоров’я, які мають контакт із хворими, віком понад 35 років (повинні вакцинуватися, якщо вони не були вакциновані, не мають сліду від вакцини чи відповідних документів. Перед вакцинацією проводять пробу Манту. Щеплення проводять при негативному результаті проби Манту).

Як вберегти друзів та сім’ю від зараження на туберкульозну інфекцію від хворого?

Знизити ризик поширення мікобактерії туберкульозу від хворого до здорових людейдопоможуть такі поради і заходи:

• Хворий має залишатися вдома

Хворий не повинен ходити на роботу, до школи чи спати в одній кімнаті з іншими людьми протягом перших декільком тижнів лікування активного туберкульозу.

• Хворий має прикривати рот під час кашлю, чихання, розмови

Завжди використовувати хустинки, щоб прикривати рот кожного разу, коли сміється, чхає чи кашляє. Збирати використані хустинки до мішка, що закривається, та викидати після використання.

• Хворий має вдягати медичну маску

Протягом перших трьох тижнів лікування вдягати медичну маску, коли хворий перебуває серед інших людей

• Вентилюйте приміщення

Туберкульозна паличка поширюється легше в малих закритих приміщеннях, де повітря погано обмінюється. Якщо на вулиці не дуже холодно, відкрийте вікна та використовуйте вентилятор, щоби видути повітря з кімнати назовні.

Ефективне лікування туберкульозу

Туберкульоз – це хвороба, якуможна вилікувати. Активний чутливий до ліків туберкульоз лікуєтьсястандартним 6-ти місячним (іноді до 9-ти місяців) курсом із 4 антимікробних препаратів. Важливо дотриматися всього курсу лікування. У протилежному випадку є висока ймовірність, що туберкульозна інфекція не буде повністю вилікуваною й невдовзі повернеться назад. Якщо туберкульоз не вилікувати, то мікобактерія може набути стійкості до раніше застосованих медикаментів, відповідно, стане малочутливою до наступного лікування.

Переважно потрібно декілька тижнів перед тим, як хворий на активну форму туберкульозустане незаразним, тобто не виділятиме мікобактерії назовні. Зрозуміло, що на цей час хворому необхідна ізоляція. Також варто скрупульозно виконувати поради, описані вище, щоб попередити ймовірність зараження близьких.

Протитуберкульозні препарати використовують вже протягом десятиліть, а у кожній країні ведуть облік виникненнярезистенції (стійкості)до кожного конкретного лікарського засобу. Нечутливість туберкульозу до ліків виникає, коли протитуберкульозні препарати застосовуються невідповідно, пацієнти не дотримуються тривалості та послідовності курсів лікування або самостійно його зупиняють.

Полірезистентний(мультирезистентний) туберкульоз є формою туберкульозу, що викликана туберкульозною бактерією, нечутливою до ізоніазиду та рифампіцину (двох найпотужніших протитуберкульозних препаратів першого ряду терапії). Полірезистентний туберкульоз лікують препаратами другої лінії. Проте лікування препаратами другої лінії має своє обмеження та вимагає тривалої (до 2 років лікування) терапії препаратами, що є, на жаль, дороговартісними й токсичними.

Увага! У деяких випадках може розвинутисяважка резистентність(нечутливість, стійкість) туберкульозної бактерії. Збільшення резистентних штамів мікобактерії туберкульозу може спричинити до розвитку стану, коли пацієнти залишаються без можливих варіантів антитуберкульозних препаратів, тобто без лікування. Прогноз у такому разі невтішний.

Протитуберкульозні препарати мають побічну дію та можуть шкодити печінці. Основні ознаки гепатотоксичності:

• втрата апетиту;
• темна сеча;
• гарячка, що триває довше 3 днів;
• нудота та блювання, причину яких важко пояснити;
• пожовтіння склер, шкіри (жовтяниця);
• біль у животі;
• біль і важкість у ділянці під правим ребром.

У разі появи ознак токсичного впливу на печінку повідомте про це лікаря. Впродовж лікування лікар призначатиме аналізи крові, що досліджуватимуть стан і роботу печінки. Стаття про ознаки поганої роботи печінкитут.

Більшість інших бактеріальних інфекцій лікують за допомогою антибіотиків протягом 1 або 2 тижнів, проте з туберкульозом, як бачимо, все по-іншому. Про відповідальне вживання антибіотиків читайтев статті.

Туберкульоз – це інфекція, що дуже швидко розвивається та прогресує насамперед в ослабленому організмі з низькою опірністю, слабкою імунною системою. Саме тому важливо пам’ятати про нібито прості поради щодо здорового харчування, фізичної активності та вчасного звертання за допомогою до лікарів. Проте такі «прості» поради можуть врятувати життя та зберегти ваше здоров’я, а у разі своєчасного адекватного лікування туберкульоз практично завжди може бути вилікуваний. Тому будьте здорові, бережіть себе та ваших близьких!

Мультфільм “Стань дослідником”. Серія 1. “Хитрий туберкульоз” #для дітей #мультик_українською