/Files/images/ciguena-03.gif

ЩО РОБИТИ З ДИТЯЧИМИ ІСТЕРИКАМИ?


Дитячі істерики сповнюють батьків жахом. Однак прояви такої поведінки в дітей – невід'ємна частина дитинства, і батькам годі щось із цим удіяти.

Стикаючись із дитячими істериками, легко втратити самовладання. Це тест на терпіння, і батьки повинні пройти його до кінця.

Спробуймо з’ясувати, чому трапляються дитячі істерики, як батькам їм зарадити і в яких випадках дитина потребує медичної допомоги.

Що таке істерика?

Істерика – це реакція дитини в ситуаціях, коли та не в змозі контролювати свої емоційні імпульси. Дитина втрачає самоконтроль, ігнорує правила поведінки, яких раніше дотримувалася.

Істерики найчастіше трапляються з дітьми віком від півтора року й зазвичай минають, коли дитина сягає чотирирічного віку. Однак у деяких малюків істерики тривають і довше.

Чому в дітей трапляється істерика?

Істерики з’являються, коли дитина намагається дати раду подіям і ситуаціям навколо. Це досить важко для дитини будь-якого віку.

Розгляньмо основні причини дитячих істерик.

1. Недостатньо сформована префронтальна кора головного мозку

· префронтальна кора – це частина мозку, яка регулює виконавчі функції, зокрема соціальні навички, спілкування й дотримання моральних норм;

· іноді в маленьких дітей префронтальна кора ще недостатньо розвинена, тому вони не в змозі адекватно реагувати в тих ситуаціях, коли чогось не розуміють. Це спричиняє істерики;

· префронтальна кора головного мозку зазвичай формується на порозі досягнення дитиною чотирирічного віку.

2. Недостатньо розвинена лімбічна система

· лімбічна система головного мозку тісно пов'язана з його префронтальною корою і відповідає за контроль над емоціями, такими як страх, розчарування, гнів чи радість;

· недостатній розвиток лімбічної системи часто дезорієнтує дітей. Із цієї причини їм годі точно висловити свої емоції. Це призводить до істерик. І доти, поки в дитини повною мірою не розвинеться кора головного мозку, істерика – єдиний спосіб, за допомогою якого малюк висловлює свої почуття й задовольняє власні потреби;

· як і префронтальна кора, лімбічна система може залишатися недостатньо розвиненою до чотирьох років.

3. Особливості характеру

Однією з причин дитячих істерик є складний характер. Жорсткі й нетерпимі до змін діти більш схильні до істерик, ніж решта. Крім того, їхні істерики інтенсивніші порівняно з однолітками.

4. Особливості спілкування

Часто істерика для дитини – єдиний спосіб повідомити про власні почуття, якщо її мовлення ще недостатньо розвинене. Саме таким чином дитина може намагатися сигналізувати, що вона голодна, засмучена, стомлена, її нудить, у неї щось болить тощо.

5. Дитина привертає до себе увагу або повідомляє про свої потреби

Дитина нерідко використовує різні сигнали, щоб привернути до себе увагу. Але якщо ви не зважаєте на малюка або не розумієте його прагнень, той може впасти в істерику.

6. Надмірна суворість батьків

Якщо ви занадто суворі з дитиною, не дозволяєте їй пробувати щось нове, вчитися й робити помилки, домашня атмосфера тисне на неї. Вона засмучується і виявляє свої почуття у вигляді істерики.

7. Фрустрація

Труднощі при опануванні нової навички (наприклад, зав'язувати шнурівки або складати одяг) можуть спричинити в дитини відчуття безпорадності й нездатності впоратися з тим чи іншим завданням, і, зрештою, істерику.

8. Зовнішні причини

Батьки очікують, що діти, старші від трьох років, добре вестимуть себе вдома, у гостях і дитячому садку. Дитині важко поводитися добре впродовж тривалого часу, тому після повернення додому її може охопити істерика.

9. Дім і родина

Домашні ситуації, під час яких батьки відчувають занепокоєння (наприклад, сімейні конфлікти, розлучення, хвороба когось із членів родини), також мають вплив на дитину.

Істерика в дитини може бути викликана одним або декількома названими вище чинниками. Однак найчастіше її поява пов'язана з тими чи іншими ситуаціями.

Ситуації, що спонукають дитину до істерики

1. Дискомфорт.Дітей охоплює істерика, коли вони потрапляють у незручні або незрозумілі ситуації, наприклад, під час перебування в людному місці або галасливій компанії.

2. Реакція батьків.Прояви істерики в дітей виникають, коли батьки ставляться до них агресивно, кричать або насміхаються з них. Якщо батьки виявляють різні реакції на поведінку дитини, це дратує її, провокуючи істерику.

3. Нездатність пояснити свої потреби.Дитина почувається безпорадною, коли не в змозі пояснити, чого хоче. Аби висловити своє розчарування, вона впадає в істерику.

Найкращий спосіб упоратися з дитячими істериками – зберігати спокій. Тільки за цієї умови можна знайти вирішення вказаної проблеми.

Як зарадити дитячій істериці

Крок за кроком ви навчитеся заспокоювати дитину й контролювати її настрій. Якщо ж ви поки цього не вмієте, радимо скористатися низкою рекомендацій.

1. Не звертайте уваги на істерику.Постарайтеся зосередитися на чомусь іншому, аби не відреагувати на ситуацію надто бурхливо. Але цей прийом не матиме ефекту тоді, коли дитина завдає собі фізичної шкоди або впадає в істерику саме через брак вашої до неї уваги.

2. Зберігайте спокій.Якщо дитяча істерика відбувається вдома, варто зберігати спокій. Останнє потребуватиме від вас великих зусиль і терпіння. Якщо ж дитина впадає в істерику в громадському місці, виведіть її звідти. Запропонуйте їй декілька варіантів, куди ви зможете піти разом. Наявність вибору рано чи пізно заспокоїть дитину.

3. Не допускайте насильства з боку дитини.Якщо дитина кричить, б'ється або розкидає речі, негайно зупиніть її. Дайте їй зрозуміти, що насилля неприпустиме. Але насамперед переконайтеся, що й ви не виявляєте агресії. Якщо дитина погано поводиться, доцільно позбавити її певних привілеїв. Таким чином, дитина усвідомлюватиме, що батьки її люблять, але ті чи інші прояви її поведінки вважають неприпустимими.

4. Намагайтеся зрозуміти реакцію дитини.Під час спілкування з дитиною намагайтеся зрозуміти, що вона хоче сказати. Поставте їй декілька запитань, аби вона мала змогу легше висловити свої думки. Це її заспокоїть.

5. Не стримуйте плач дитини.Батькам, зрозуміло, важко бачити дитину засмученою. Але не варто стримувати дитину від сліз. Плач вивільняє гормон стресу кортизол. Коли дитина поплаче – знову матиме гарний настрій.

6. Не перестарайтеся.Не змушуйте дитину постійно стримуватися вдома або на вулиці. Навіть якщо дитина впадає в істерику, це не означає, що вона так само вестиме себе й на вулиці. Дитина має знати, що її оселя – це місце, де вона може вільно висловлювати свої почуття. Підтримуйте дитину в цьому.

7. Попросіть вибачення, якщо ви виявили занадто бурхливу реакцію.Якщо ви втратили самовладання, скажіть щось на зразок: «Вибач, мама погарячкувала». Дитина повинна зрозуміти, що всі помиляються, і це нормально, якщо стається не надто часто.

8. Виявляйте непохитність.Ваші вибачення не означають, що ви погодилися на всі вимоги дитини. Якщо вона просить те, чого ви їй дати не в змозі, будьте непохитними. Дайте дитині зрозуміти, що, сказавши «ні», ви не зміните свого рішення.

9. Установлюйте зв'язок із дитиною.Істерика дитини ще не означає її намагань маніпулювати вами. Насправді дитина може прийняти вашу відмову, і її істерика – це реакція на таку ситуацію. Тому не судіть дитину, не віддаляйтеся від неї через її поведінку. Встановлюйте з нею зв'язок, адже це послабить у дитини відчуття напруженості.

10. Дайте дитині вибір.Запропонуйте їй декілька варіантів і запропонуйте обрати той, який їй більше до вподоби. Пропонуйте варіанти страв, ігор, у які ви з нею гратимете, а також занять для її дозвілля. Завдяки таким діям дитина буде певною, що на неї зважають, а не ігнорують.

11. Хваліть гарну поведінку дитини.Побачивши, що ви підтримуєте її певні дії, дитина зрозуміє, чого саме ви від неї очікуєте. Імовірно, вона повторюватиме гарну поведінку знову.

12. Використовуйте мову жестів.Якщо дитина ще не розмовляє, спробуйте спілкуватися з нею за допомогою знаків. Використовуючи мову жестів, дитина зможе повідомити вам про свої потреби. Це запобігатиме істериці. Виявивши терпіння, вам буде до снаги дати раду більшості дитячих істерик. Однак що робити, якщо істерики стають занадто інтенсивними?

Про що свідчать сильні істерики?

Якщо істерики в дитини стають надто інтенсивними, це може вказувати на проблеми зі здоров'ям. Наприклад, психологи загострюють увагу батьків на можливості психічних розладів у дитини.

1. Експерти стверджують, що істерики в здорових дітей коротші й менш агресивні, ніж у дітей із депресією, синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю, що здатен спричинити опозиційний розлад тощо.

Дослідження засвідчили, що істерика в здорової дитини може тривати 10–11 хвилин, а в дітей із різними розладами – у середньому 25 хвилин.

2. Згідно з дослідженнями, дитячі істерики є раннім симптомом, який спричиняє опозиційні розлади.

3. Інші дослідження показали, що діти, яких часто охоплює істерика, у майбутньому мають більш високий рівень тривожності, ніж їх однолітки.

Ви можете відчувати значні труднощі, намагаючись упоратися з дитячими істериками. У найважчих випадках варто скористатися допомогою фахівця.

Коли потрібно звертатися до лікаря?

Необхідно звернутися до фахівця, якщо в дитини виявляються такі симптоми:

· під час нападу істерики дитина виявляє жорстокість у ставленні до батьків або предметів навколо;

· дитина навмисно завдає собі болю: дряпає, кусає себе, б'ється головою об стіну тощо;

· істерика дитини триває довше ніж 25 хвилин або трапляється більше ніж п'ять разів на день;

· навіть коли напад істерики минає, дитина все ще не може заспокоїтися;

· аби заспокоїти дитину, вам потрібно щоразу чимось підкуповувати її.

Якщо ви зауважите в дитини вияв котрогось із перерахованих симптомів, зверніться до лікаря. Пам'ятайте, що істерики, подібно до інших розладів поведінки дитини, – цілком нормальне явище. Однак ви мусите приділити дитині більше уваги. Якщо ж малюк використовує істерики для вираження власних емоцій, вам потрібно запастися терпінням: цей період скоро мине.

Підготувала практичний психолог Шпак Л.П.

10 заповідей батьківства

Правил про те, як виховувати дитину, придатних на всі випадки життя, не існує. Усі діти різні. Кожна дитина унікальна, унікальні і наші з нею стосунки. Але є речі, які протипоказані при спілкуванні з будь-якою дитиною без винятку. Мова йде про те, чого батькам робити не можна.

Якщо ми хочемо виховати людину, якій притаманна самодисципліна, нам треба в першу чергу розвивати її самосвідомість, прагнути до того, щоб у дитини сформувався позитивний образ самої себе, і уникати всього, що руйнує цей позитивний образ.

Що гріха таїти, навіть найтерплячіші батьки час від часу в "засмучених почуттях" все ж користуються недозволеними заходами, але нерідко до них вдаються просто через незнання.

Не принижуй дитину!

Ми іноді запросто можемо сказати дитині: "А краще ти нічого не міг придумати? У тебе взагалі голова на плечах є?" і так далі. Всякий раз, коли ми вимовляємо що-небудь подібне, ми руйнуємо позитивний образ сина чи дочки.

Не погрожуй!

"Якщо ти ще раз зробиш - ти у мене отримаєш!", "Якщо ти ще раз стукнеш братика, я тебе. . . " Кожен раз, коли ми так говоримо, ми вчимо дитину боятися і ненавидіти нас. Загрози зовсім марні - вони не покращують поведінки.

Не вимагати обіцянок!

Добре знайоме: дитина завинила, а мама їй каже: "Пообіцяй, що більше ніколи-ніколи так робити не будеш" - і отримує, звичайно, обіцянку. А через півгодини дитина повторює свою витівку. Мама ображена і засмучена: "Ти ж обіцяв!" Вона просто не знає, що обіцянка нічого не означає для маленької дитини. Дитина живе тільки в сьогоденні. Якщо вона чутлива і совісна, то вимагання обіцянок буде розвивати в неї почуття провини, якщо ж дитина не чутлива, це тільки навчить її цинізму: слово - це одне, а справа - зовсім інше.

Уникайтегіперопіки!

Зайва опіка привчає дитину до думки, що сама вона нічого робити не може. Багато батьків не можуть оцінити можливостей дітей що-небудь робити самостійно. Прийміть як девіз: "Ніколи не роби за дитину те, що вона може зробити сама".

Не вимагай негайної покори!

Уявіть, що чоловік говорить вам: "Олена, кинь все і цю ж хвилину приготуй мені кави". Як вам це сподобається? Точно так само вашій дитині не подобається, коли від неї вимагають, щобвананегайно залишила своє заняття, краще попередити її заздалегідь: "Хвилин через десять будемо обідати", тоді ми цілком можемо дозволити їй побурчати трохи: "Ой, мам! Я ще пограю". Сліпе беззастережне підпорядкування характерно для маріонетки, але воно не сприяє формуванню незалежної, самостійної людини.

Не потурай дитині!

Мова про вседозволеність. Діти відразу відчують, що батьки бояться бути твердими, коли вони переступають межі дозволеного, бояться сказати їм "ні". Це вселяє в них впевненість, що всі правила гумові - варто трішки натиснути, і вони розтягнуться. Таке може спрацьовувати в рамках сім'ї, але за її межами дитину чекають гіркі розчарування. Потурати дитині означає позбавляти її можливості вирости пристосованою до життя людиною.

Не вимагай того, що не відповідає віку дитини!

Якщо ви чекаєте від свого дворічного малюка, щоб він слухався, як п'ятирічний, то цим ви провокуєте у нього неприязнь до вас. Ви вимагаєте від нього зрілості поведінки, на яку він ще не здатний - це погано позначається на розвитку його самосвідомості.

Не моралізуй і не говори дуже багато!

Кожного дня тисячі слів осуду вихлюпуються на наших дітей. Якщо всі їх записати на магнітофон і прокрутити мамам, вони будуть вражені. Чого тільки вони не говорять своїм дітям! Загрози, насмішки, бурчання, цілі лекції про мораль. . . Під впливом словесного потоку дитина "відключається". Це для неї єдиний спосіб захисту і вона швидко його освоює. А оскільки відключитися повністю вона не може, то відчуває почуття провини, а це розвиває негативну самооцінку. Всі "моралі" зрештою для дитини зводяться до таких схем: "Те, що ти зробив, - це погано. Ти поганий, тому що це зробив. Як ти міг так вчинити після всього хорошого, що мама зробила для тебе?"

Дитячі заповіді для мам, татусів, бабусь і дідусів

1.Шановні батьки! Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва слухати й бути людиною.

2.У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

3.Мої ручки маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

4.Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.

5.Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

6.Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

7.Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання лише відповідно до ваших очікувань.

8.Я вчуся у вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатися й поводитися. Ваші слова, почуття, вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому вчіть мене, будь ласка, найкращого.

9.Пам’ятайте, що ми з вами не випадково: ми маємо допомагати одне одному в цьому безмежному світі.

10. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але обережно, аби ваша любов не перетворилась на милиці, що заважатимуть мені робити самостійні кроки.

Любі мої! Я вас дуже люблю!!!Покажіть мені, що й ви мене любите.

Заповіді для батьків

1.Якщо дитину постійно критикують - вона вчиться ненавидіти.

2.Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності.

3.Якщо дитину висміюють - вона стає замкненою.

4.Якщо дитині постійно докоряють - вона вчиться жити з почуттям провини.

5.Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною.

6.Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.

7.Якщо дитина живе в розумінні добра й доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Під час спілкування з дитиною не слід уживати наступні висловлювання:

·Я тисячу разів говорив тобі, що…

·Скільки разів треба повторювати…

·Про що ти тільки думаєш…

·Невже тобі важко запам’ятати, що…

·Ти стаєш…

·Ти такий самий як…

·Відчепись, мені ніколи…

·Чому твоя подруга (друг) така (такий), а ти – ні…

Спілкуючись із дітьми, бажано вживати наступні висловлювання:

·Як добре, що ти в мене є.

·Я так рада тебе бачити.

·Мені так добре з тобою.

·Добре, що ти прийшов(ла).

·Я за тобою скучила.

·Мені приємно, що ти саме так зробив(ла)

·Спасибітобі,ядуже вдячна.

·Якби не ти, я ніколи із цим не впорався(лась)

·Я вірю в тебе, ти з усім впораєшся

Кiлькiсть переглядiв: 441

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.