/Files/images/03771396.jpg

Інклюзія (від Inclusion – включення) – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість всім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія – це процес. Важливо зазначити, що інклюзія має розглядатись як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих.

Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці.

Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» в цьому контексті розглядається як надання можливості навчатися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» розглядається як позитивний досвід, який набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» розглядається як комплексний результат навчання упродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.

Інклюзія передбачає певний наголос на ті групи учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Інтеграція – зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами у регулярний освітній простір. Ми пристосовуємо учня до вимог школи.

Як проміжний етап розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції, який також має кілька типів:

Соціальна інтеграція. Діти з особливими потребами можуть брати участь разом з іншими дітьми у позакласній діяльності, такій як харчування, ігри, екскурсії тощо, як у дошкільних навчальних закладах, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак, вони не навчаються разом.

Функціональна інтеграція. Як діти з особливими потребами, так і їхні однолітки навчаються в одному класі. Існує два типи такої інтеграції: часткова інтеграція і повна інтеграція. При частковій інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремо мій групі або відділенні заклади і відвідують тільки окремі загальноосвітні заходи – тоді як при повній інтеграції такі діти проводять увесь час у загальноосвітніх класах. Саме останній тип інтеграції можна розглядати як справжню освітню інтеграцію.

Зворотна інтеграція. Про такий тип можна говорити тоді, коли здорові діти відвідують спецшколу.

Спонтанна або неконтрольована інтеграція. Має місце тоді, коли діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки. Існують причини вважати, що у багатьох країнах чимала кількість таких дітей складають більшу частину тих, кого залишають навчатися на повторний рік.

Останнім часом поняття інтеграції замінюється терміном «інклюзія», який має дещо розширений контекст: інтеграція відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл, а інклюзія передбачає пристосування шкіл та їх загальної освітньої філософії та політики до потреб усіх учнів – як обдарованих дітей, так і тих, котрі мають особливі потреби.

Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій. «Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві взагалі».

Становлення інклюзивної освіти в Україні: від інтеграції до інклюзії

Останніми десятиліттями у більшості країн Західної, а тепер і Центральної Європи, відбуваються докорінні зміни у законодавстві, розумінні та забезпеченні якісної освіти для дітей з особливими освітніми потребами. Разом з вибором Україною незалежного та демократичного напряму розвитку суспільства, визнанням нашою державою у 1991 році Конвенції ООН «Про права дитини», посилилася увага до якості й доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами. Так, Конвенція ООН «Про права дитини» зазначає, що «…усі діти мають право на освіту, і, як наслідок цього, право на прогрес».

Характерно, що з розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить нове розуміння понять «інвалідність», «вади розвитку», «інтеграція» тощо. Нині усі вищезгадані терміни щодо дітей поступаються новому – «діти з особливими освітніми потребами», що однаковою мірою стосується як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенем порушень.

Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності – але ж спроможність вчитися безпосередньо залежить не від стану окремих органів або ж їх фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності.

Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає підтримку дитині у навчанні, визнає її сильні якості та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

В основних законах України про освіту зустрічаються такі терміни як: «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку» та «особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах».

Один із останніх нормативних документів – наказ Міністерства освіти і науки України «Про створення умов щодо забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю» – використовує низку термінів: «молодь з інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», а також «діти з особливими освітніми потребами».

Зазначені терміни відображають медичну модель, яка розглядає ваду здоров`я як характеристику особи, що може бути спричинена хворобою, травмою чи станом здоров`я і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з метою «корекції» відповідної проблеми особи.

Природно, що реакцією суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування, реабілітації та соціальної допомоги – такої, як спеціальна освіта і пенсія. Іншими словами – ставиться за мету зробити життя людини з особливими потребами до певної міри «нормальним» шляхом забезпечення їй, зокрема, економічних та освітніх можливостей.

/Files/images/загружено.jpg

ЗАВДАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

Реалізації інклюзивної моделі освіти потребує розв’язання низки завдань:

Організувати освітній процес, який би задовольняв освітні потреби всіх дітей.

Розробити систему надання спеціальних освітніх і фахових послуг для дітей з особливими освітніми потребами.

Створити позитивний клімат у дитячому середовищі та поза його межами.

Якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються та реалізуються потенційні можливості навчання й розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, у дитини завжди є резерви для розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

Більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може виховуватися у закладах освіти за умови реалізації моделі інклюзивної освіти.

Пріоритетними напрямами є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвиткові кожної дитини з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Як зазначалось вище, інклюзивна модель освіти охоплює:

систему освітніх послуг, зокрема: адаптацію навчальної програми та плану, фізичного середовища, методів і форм навчання, використання існуючих в громаді ресурсів, залучення батьків;

співпрацю з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до потреб дітей;

створення позитивного клімату у дитячому середовищі.

Командний підхід

Запорукою успішної реалізації моделі інклюзивної освіти є ефективна співпраця в педагогів, відповідних фахівців, батьків та дітей. Усі спеціалісти з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами педагогів.

У закладі дошкільної освіти має бути створена своєрідна мережа підтримки. Всі працівники та адміністрація, всі, хто працює з дитиною з особливими освітніми потребами, мають допомагати один одному, обмінюватися знаннями, намагатися максимально використовувати місцеві ресурси для досягнення головної мети – реалізації дитиною її потенційних можливостей та підготовки її до незалежного життя.

Команда – це група людей, у яких є спільна мета, які співпрацюють, щоб досягти більшого, ніж кожен із них здатен досягти самотужки.

Характерні риси командної роботи з дитиною, яка має особливі потреби:

рішення стосовно методів роботи з дитиною приймаються колективно;

члени команди несуть колективну відповідальність за результати;

батьки є рівноправними членами команди;

всі члени команди мають рівний статус і вважаються однаково важливими;

знання та вміння представників різних дисциплін інтегруються під час розробки та реалізації навчального плану роботи з дитиною;

життя в суспільстві.

Задоволення індивідуальних потреб дітей

Розробка індивідуальних навчальних планів, та реалізації завдань визначених в них. Проведення необхідних адаптацій та модифікацій.

Індивідуальний навчальний план – формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об’єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець.

Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших. Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожного учня з особливими освітніми потребами.

Адаптації/модифікації

Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовища, матеріали тощо. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації

Адаптація – змінює характер навчання, не змінюючи зміст або понятійну сутність навчального завдання.

Модифікації навчання – модифікації змінюють характер навчання, змінюючи зміст або понятійну складність навчального завдання.

Співпраця з батьками

Сучасна освітня філософія, зорієнтована на особистість дитини, ґрунтується на положенні, що батьки є її першими і головними вчителями. Дедалі більше педагогів з повагою ставляться до навчального процесу, який відбувається вдома, і будують свою роботу з урахуванням інтересів дітей та їхніх родин. Оскільки до загальноосвітніх закладів почали залучати дітей з особливими освітніми потребами, постійна співпраця з їхніми сім’ями має ще більше значення.

У процесі навчання таких учнів дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей. Батьки дітей з порушеннями психофізичного розвитку мають працювати в тісному контакті з учителями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчального середовища тощо.

Принципи педагогічної діяльності орієнтованої на інтереси сім’ї:

Визнання того, що сім’я є елементом стабільності в житті дитини, в той час як педагоги можуть весь час змінюватися.

Ефективне співробітництво педагогів з батьками та іншими фахівцями.

Регулярний обмін з батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей.

Запровадження в навчальному закладі політики та системи послуг, які забезпечують сім’ям необхідну емоційну та фінансову підтримку.

Розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм.

Заохочення і створення умов для взаємної підтримки батьків.

Розуміння унікальності кожної сім’ї, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками.

Турбота про те, щоб послуги, які надаються родинам, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними і відповідали потребам кожної родини.

Створення позитивної атмосфери в дитячому середовищі

У закладах дошкільної освіти, де виховуються діти з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного у застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо у закладі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного (і педагога, і у дітей) та підтримують їх, це суттєво підвищує ефективність навчання і виховання.

Дошкільний заклад, група мають стати рідними для дітей та їхніх родин. Батьки почуватимуться спокійніше, якщо будуть також залучені до освітнього процесу. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує дітей, виробляє прихильність один до одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА У ГАЛУЗІ ОСВІТИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

• Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» від 6 липня 2010 року № 1224.

• Закон України «Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання» від 5 червня 2014 року № 1324.

• Концепція розвитку інклюзивної освіти (наказ Міністерства освіти і науки від 1.10.2010 р. № 912).

• Указ Президента України від 30 вересня 2010 року «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні».

• Указ Президента України від 19 травня 2011 року № 588 «Про заходи щодо розв’язання актуальних проблем осіб з обмеженим фізичними можливостями». • Постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 року № 872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах».

• Інструктивно-методичний лист від 18.5.12 № 1/9-384 «Організація інклюзивного навчання загальноосвітніх навчальних закладах».

• Методичний лист від 26.7.12 № 1/9-529 «Психологічний і соціальний супровід дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання».

• Методичний лист від 2.1.13 № 1/9-1 «Про визначення завдань працівників психологічної служби щодо запровадження інклюзивного навчання».

• Наказ МОН України від 6.2.2015 № 104/52 «Про затвердження Порядку комплектування інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах» зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2015 року за № 224/26669.

• Наказ Міністерства № 134 від 12.2.2015 «Про затвердження Типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів ІІІ ступеня для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку».

• Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту та Національної академії педагогічних наук України від 23.6.2011 № 623/61 «Про внесення змін до Положення про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації», зареєстрованим у Міністерстві юстиції 06.12.2011 за № 1407/20145.

• Наказ Міністерства освіти і науки України від 04.06.2013 № 680 «Про організацію діяльності психолого-медико-педагогічних консультацій».

• Класифікатор професій – доповнено посадою асистента вчителя (наказ Держспоживстандарту від 28.7.2010 р. № 327). 65 Створення індивідуальної програми розвитку для дітей з особливими освітніми потребами ІНКЛ ЮЗИВНА О СВІТА: КРОК ЗА КРОКОМ

• Типові штатні нормативи загальноосвітніх навчальних закладів, затверджені наказом Міністерства освіти і науки від 6.12.2010 р. № 1205, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 22 грудня 2010 р. за № 1308/18603.

• Постанова КМУ від 18 серпня 2012 р. № 635 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346 і від 14 червня 2000 р. № 963» – введено посаду асистента вчителя до переліку посад педагогічних і науково-педагогічних працівників.

• Лист МОН молоді спорту від 25.9.2012 № 1/9-675 «Щодо посадових обов’язків асистента вчителя».

• Лист МОН молоді спорту від 28.9.2012 № 1/9-694 «Щодо введення посади вихователя (асистента вчителя) у загальноосвітніх навчальних закладах з інклюзивним навчанням».

• На підставі рішення науково-технічної ради Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 29.12.2011 № 102 наказом Міністерства від 30.12.2011 № 420 затверджено Зміну № 3 до державних будівельних норм ДБН В.2.2-3-97 «будинки та споруди навчальних закладів», які набрали чинності з 1 липня 2012 року.

• Постанова КМУ від 8 грудня 2010 р. № 1149 «Деякі питання розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів» (зі змінами № 881 від 12.9.2012).

• Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.7.2013 №1034 «Про затвердження заходів щодо впровадження інклюзивного навчання в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах на період до 2015 року».

• Наказ Міністерства освіти і науки України від 14.6.2013 № 768 «Про затвердження заходів щодо забезпечення права на освіту дітям з особливими освітніми потребами, у тому числі дітей-інвалідів».

• Інструктивно-методичний лист від 8.8.2013 № 1/9-539 «Про організаційно-методичні засади забезпечення права на освіту дітям з особливими освітніми потребами».

• Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (Наказ Президента України від 25 червня 2013 року № 344).

• Постанова КМУ від 1 серпня 2012 року № 706 «Про затвердження Державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року».

• Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 1.10.2012 № 1063 «Про затвердження Плану заходів щодо виконання завдань і заходів Державної цільової програми на період до 2020 року».

• Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.01.2014 № 80 «Про затвердження Типових навчальних планів спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (початкова школа)».

• Методичні рекомендації про організацію навчально-виховного процесу учнів з розумовою відсталістю та затримкою психічного розвитку (лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 0/9-413).

• Лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 0/9-414 «Про забезпечення безперешкодного доступу до навчальних закладів».

ІНКЛЮЗИВНІ ЦІННОСТІ В СИСТЕМІ ОСВІТИ

Інклюзивні цінності – це соціально схвалювані уявлення та підходи, що забезпечують: можливість успішного навчання й розвитку всіх дітей за місцем проживання підтримку відмінностей між дітьми й дорослими як освітній ресурс допомогу кожному відчувати себе частиною цілого сприяння розвитку творчої ініціативи дітей, батьків, педагогів зіставлення української освіти зі світовими реаліями освіти тощо.

Такий підхід потребує зміни низки пріоритетів у роботі на основі цінностей, серед яких:

структурні цінності— рівність усіх учасників освітнього процесу,

забезпечення прав кожного, опора на спільноту, забезпечення сталого розвитку цінності, пов’язані зі взаєминами— повага до різноманітності, відсутність насильства, довіра, співчуття, чесність, мужність

моральні якості— домінування радості в закладі, любов і повага одне до одного, надія та оптимізм, щирість у стосунках, краса в навколишньому середовищі.

Вони знайшли своє відображення в індикаторах індексу інклюзії, а індикатори деталізуються конкретними запитаннями. Включити ту чи ту цінність в практику закладу дошкільної освіти для насичення життя закладу новим змістом можна лише завдяки її обговоренню з працівниками, батьками, а в деяких моментах— і з дітьми.

Рівність усіх учасників освітнього процесу Готовність сприймати всіх як однаково цінних, до яких варто прислухатися, бо кожний здатний зробити свій внесок у розвиток дошкільного закладу. Протилежними є поняття нерівності, несправедливості, упередженості, що може виявлятись у характері оцінок, завдань, реакцій на поведінку тощо.
Права людини, які виражають її рівноцінність Наділення людини правами не може залежати від її поведінки. Вона володіє правами в силу того, що вона є людиною. На ґрунті такого підходу видається переконливою теза щодо визнання прав дітей на якісну освіту та розвиток за місцем проживання. На практиці концепція прав викликає значні суперечності. Коли підтримка прав однієї людини призводить до нехтування правами іншої—дошкільний заклад має розв’язувати питання на благо дітей, педагогів та батьків.
Можливість повноцінної участі всіх у житті закладу Мають стати постійною практикою такі форми роботи з колективом та громадськістю: засідання круглого столу «місцеві референдуми», коли важливі питання розвитку дошкільного закладу виносять на загальне обговорення педагогів та батьків
Повага до різноманітності Ціннісне й приязне ставлення до всіх, адже кожна людина збагачує спільноту своєю індивідуальністю і своїми позитивними діями. Часто такі відмінності видимі, інколи— невидимі, але вона стосується кожного, а не лише тих, хто не відповідає критеріям ілюзорної нормальності. Різноманітність є величезним ресурсом для життя і навчання. Це не означає що варто приймати як норму деструктивні вчинки.
Спільнота як цінність У її основі— співпраця в дусі колегіальності та солідарності. Об’єднання людей у спільноті дає змогу акумулювати зусилля й максимально ефективно поліпшувати роботу дошкільного закладу. Відчуття спільноти тісно пов’язується з відповідальністю за інших і співзвучне з ідеями служіння суспільству, громаді, Батьківщині.
Сталий розвиток Сталий розвиток— це така організація життя суспільства, коли задоволення сьогоденних потреб людей не становить загрози для майбутніх поколінь у їхній життєдіяльності. Відданість інклюзивним цінностям передбачає готовність забезпечувати умови для благополуччя майбутніх поколінь. Формування основ індивідуальної та колективної відповідальності: збереження природних ресурсів захист довкілля ощадливість збереження свого здоров’я та здоров’я близьких опікування позитивними взаєминами.
Відсутність насильства У розвинених спільнотах усі суперечки розв’язують шляхом обговорення. це не означає, що зникає необхідність доводити свою думку. Навпаки, різні підходи є стимулом до рефлексії та творчого пошуку. Системна агресивна поведінка з особою є там, де люди зловживають своєю владою, щоб змусити її відчути свою вразливість, фізичну і моральну. На жаль, саме в дошкільному віці досить часто діти проходять «початкову школу» насилля, коли вони є якщо не об’єктом, то свідком ситуацій приниження, зневаги, демонстрування низьковартісності.
Довіра Ця цінність тісно пов’язана з відповідальністю та особистою надійністю. Вільне висловлювання думок можливе лише там, де панує шанобливе ставлення одне до одного, де кожен має право бути самим собою.
Чесність Добросовісність і щирість у стосунках між людьми. Навмисне приховування інформації та створення в інших хибного уявлення про ситуацію шкодить справі. Чесність необхідна педагогам у різних ситуаціях, наприклад: в оцінюванні власних внесків у спільну справу у визнанні справедливості вимог батьків у баченні проблем у дошкільній освіті і власної причетності до їх розв’язання. Особливо делікатними в цьому питанні потрібно бути у взаєминах з дітьми, допомагаючи їм сформувати об’єктивні уявлення про світ.
Співчуття Виявляється у розумінні почуттів інших людей, готовності бути з ними на одній «хвилі». Особисте благополуччя завершується там, де починається занепокоєння благополуччям іншого. Воно веде до відмови від каральних заходів щодо порушників правил і заміни їх професійними обов’язками турботи і послідовної вимогливості. Якими не були б непорозуміння між працівником і керівником, керівник має повсякчас виконувати свій професійний обов’язок— задовольняти професійні й особистісні потреби працівника. У взаєминах з дітьми співчуття є готовністю зрозуміти дитячі проблеми, серйозно поставитися до їх розв’язання.
Оптимізм Професійний обов’язок педагогів і батьків вселяти впевненість і віру у можливості розв’язання як особистих локальних, так і глобальних труднощів. Це не означає, що дорослі мають заплющувати очі на реальні ситуації та загрози. Оптимістична позиція дорослих у поєднанні з високою довірою до них дітей поступово трансформується в спокійну впевненість, життєрадісність та життєлюбність дошкільників.

Кiлькiсть переглядiв: 130

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.